ДІТИ, ЯКИХ ПОЗНАЧИЛО СОНЦЕ

Так проходять дні, проходять тижні, проходять місяці та роки. Все стає на свої місця. Життя продовжується.

Так, наші найдорожчі сонячні діти пізніше починають сидіти, але ж сидять, пізніше починають ходити, але ж ходять, пізніше починають говорити, хоча можливо і не чітко, але ж говорять, пізніше йдуть до школи, але ж ідуть, хоча в деякій мірі і тяжко їм дається шкільна програма і вони не відмінники.

Увесь цей період ми – батьки чекаємо, терпимо, змиряємося, надіємося і найголовніше віримо, що з Божою поміччю все переживемо і всього досягнемо. Наші дітки допомагають переоцінити життя, замислитися над тим, що робимо, звернути увагу на ближніх, допомогти іншій людині, а це все, нас разом із нашими родинами, навертає і зближує із Богом. І нехай хто після цього скаже, що то кара небесна, що то за ваші гріхи – ні це благодать Божа, заради спасіння наших душ і приклад доброти і смирення для оточуючих.

Отож, батьки, які мають таких діток, закликають, якщо можливо у житті почуєте ці слова – 47, ХУ, – лишня хромосома, не лякайтеся, зумійте пережити ті хвилини і правильно оцінити ситуацію. Не відмовляйтеся від Своїх Дітей, бо вони такі ж, як і ви. Знаходьте підтримку у тих, хто вже пройшов цей шлях і вони обов’язково допоможуть Вам. Допомога прийде звідусіль – від таких же батьків, від церкви, від влади, від освіти. Любіть своїх «сонечок» і не залишайте їх.

21 березня - всесвітній День людини з синдромом Дауна!

В Україні щороку народжується 300—400 немовлят з синдромом Дауна. Від 85% батьки відмовляються в пологових будинках. Чому? Тому, що сприймають народження такої дитини як кару небесну? Тому, що бояться труднощів? Чи тому, що не мають реального уявлення про суть і наслідки цього діагнозу?

У всьому світі малюків із синдром Дауна називають "дітьми сонця". Вони надзвичайно добрі, тягнуться до людей, як квіточки до сонця, і на будь-який прояв любові відповідають сторицею. Їм невідома межа між добром і злом, для них усе - добро. І все життя вони залишаються довірливими, відкритими, чистими, якими можуть бути тільки діти. При цьому, у дітей із синдромом Дауна багато шансів адаптуватися в соціумі, але за однієї умови - починати працювати з ними треба з народження.

Так, наявність зайвої хромосоми призводить до деяких фізіологічних особливостей, завдяки яким діти повільніше проходять різні етапи розвитку і відстають за деякими показниками від своїх ровесників. Але більшість із них вміють багато з того, що і однолітки: читати, писати, малювати, грати на музичних інструментах, співати, складати вірші, грати в театрі, бути успішними і творчими. Наприклад, у 1996 році на Каннському кінофестивалі бельгійський актор з синдромом Дауна Паскаль Дюкер отримав нагороду за кращу чоловічу роль у фільмі «Восьмий день». Лондонський танцювальний колектив гастролює країнами й континентами. Всі актори цього колективу - люди із синдромом Дауна. На їхніх концертах завжди аншлаг. У 1999 році в Москві був створений театр Простодушних. Зараз він володар багатьох телевізійних і театральних нагород.

За даними Європейського конгресу з синдрому Дауна «Приймаємо виклик», 75% дітей з цим діагнозом в Європі та США навчаються у навчальних закладах, мають реальну можливість жити повноцінним життям: бути повноправними членами суспільства, працювати, досягати успіху. В Україні - 85% дітей з синдромом Дауна навчаються в спеціалізованих закладах. Безумовно розвиток освіти (навчання дітей з особливими освітніми потребами в навчальних закладах) в нашій країні знаходиться лише на стадії становлення, соціальна допомога та підтримка з боку суспільства сімей, які виховують дітей з синдромом Дауна залишає бажати кращого, але ставлення суспільства до цих особливих, добрих, щирих і відкритих для любові людей поступово змінюється на краще. У чомусь вони поступаються нам, а у чомусь мудріші, адже сприймають нас такими, як ми є, з нашою байдужістю і жорстокістю. А чи вистачить в нас мудрості сприймати цих людей такими, якими вони є? Можливо, вони прийшли до нас для того, щоб навчити нас любові без умовностей, толерантності і терпіння?

Повага й любов оточуючих, заняття за спеціальними програмами — ось умови розвитку дітей. Не буває однакових людей, не буває однакових характерів… У когось кирпатий ніс, у когось кучеряве волосся, у когось на щоці родимка… Хтось любить співати і зовсім не вміє розв”язувати задачі, а хтось складає складний науковий алгоритм маршруту до найближчого магазину. Кожна людина унікальна… Всі ми залишимо той чи інший слід в історії, хтось значніший, а хтось буде не такий відомий загалу, але такий необхідний в полі своєї діяльності, навіть якщо це на чийсь погляд зовсім незначний внесок … але про останнього можуть не знати інші, та завжди пам’ятатимуть і згадуватимуть рідні: Якби не він – моє життя було б сірим та одноманітним, буденним та непотрібним… Я так і не зрозумів би його змісту…”

То ж не нам судити, чий внесок потрібніший, важливіший. Якщо ми прийшли з Божої ласки в цей світ, то ми потрібні. Ми – це люди з належною кількістю хромосом, і люди з іншим генетичним набором, та з безліччю інших вад і чеснот…